Ukraїns'kі narodnі legendi

Азов

Чому в морі вода солона

Багато років тому назад жили два брати. Молодший — бідний, а старший — багатий. Померли їхні батько й мати. Тоді менший брат став жити іще гірше. Старший брат забрав собі всю батьківську спадщину. Меншому братові не лишилось нічого. Жив він з дружиною у великих злиднях. Якось у молодшого брата не стало чого їсти, і вирішив він піти до старшого, щоб той допоміг йому. Старший брат відмовився допомогти. Тоді менший брат пішов ловити рибу, щоб зварити юшку. Того дня риба не ловилась. Йде він додому з порожніми руками, похнюпивши голову. І раптом бачить — на дорозі лежать жорна. Підняв він ці жорна і поніс додому. А вдома жінка питає:

— Чи добрий був улов? Чи багато риби приніс?

— Ні, жінко, нема риби. От приніс тобі жорна.

Поклав він жорна долі та з досади і штовхнув їх ногою. А жорна раптом закрутилися і почали молоти. Дивляться, а з-під жорен сіль сиплеться. Мололи вони все швидше і швидше, солі ставало більше і більше. Зраділи чоловік із жінкою. Потім менший брат став думати, куди подіти сіль і як йому зупинити жорна. Нарешті додумався: перевернув жорна, і лише тоді вони зупинилися. Після цього жили вони добре. Мололи сіль і продавали, що давало їм змогу жити в достатку.

Старший брат дізнався про це, прийшов до меншого та й каже:

— Дай, брате, мені в позику жорна.

Дуже не хотілося молодшому братові давати жорна старшому братові, але віддав. Старший брат приніс додому жорна і штовхнув їх ногою. Жорна почали молоти. Менший брат не встиг розповісти старшому, як вони зупиняються. Жорна мололи-мололи сіль і намололи таку купу, яка дійшла до стелі. Стіни затріщали. Злякався старший брат, що розвалиться хата, взяв він жорна і виштовхнув з хати. Вони покотилися з гори прямо в море та й потонули. От і до цього часу на дні моря крутяться жорна та все мелють і мелють сіль.

Хліб і золото

Коли ще в Галичі жив король Данило, він мав такого майстра, що робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав. Король Данило сам відкривав ту касу, де працював той майстер, замикав його і випускав власноручно, коли треба було майстрові кудись вийти. Він лише один знав про все багатство короля, той майстер.

І так розжився, що не розумів, як так голодним бути. Та й одного разу каже королеві:

— Золото — цар.

А Данило поправляє його:

— Ні, чоловіче, хліб — усьому голова.

— Ні, золото і срібло.

Так вони перечилися, що король обернувся та й пішов геть з майстерні. А другого дня бачить король Данило золотий напис на стіні: «Хліб — болото, а всьому голова — срібло й злото».

Данило нічого не сказав. Але другого дня зранку привів майстра, замкнув його; а тут вістові прилітають — ворог іде. Данило зібрав дружину, вирушають у похід. Поїхав, а про майстра забув, що замкнений. А король видав такий наказ, що ніхто не сміє до каси підходити, інакше смерть.

Минуло кілька місяців. Данило з військом повертається додому, чекає від майстра-золотаря дарунка за перемогу, а того нема. І тут згадав. Зіскакує з коня, біжить до каси, відмикає, а на купі золота лише кістяк з майстра, а на стіні золотом написано: «Срібло, злото — то болото, а хліб — цар».

Червона могила

Сталося те дуже давно. Ще як земля наша руська від татарської неволі стогнала. Велику біду тоді народ терпів. Як лютий вітер, налітала щоразу на село дика орда. Вона залишала після себе тільки море сліз і крові.

Одного разу, розказують, щоб захистити себе від нових несподіваних нападів, жителі села вирішили варту виставити. Але де? Степ навколо був рівний і безмежний. В такому степу і в сонячну днину далеко не побачиш. Тоді хтось із жителів села підкотив камінь — з нього стало видно дальше. Вже ніхто сьогодні не скаже, хто був той перший винахідник, але за ним потягнулись у степ всі односельчани. Йшли жінки й чоловіки, йшли діти й старі. І кожен з них приносив і висипав на одне й те ж місце землю і каміння: хто повний мішок, хто торбу, вузлик, а хто тільки одну пригорщу — скільки принести зміг...

Так незабаром за селом виріс чималий горб. А щоб краще видно було з нього, на вершині спорудили дерев'яну вишку. Важко після цього стало орді гуляти степом: не встигне вона з'явитись далеко на горизонті, як вартові вже б'ють на сполох, люди беруться за вила... Ординці тоді вирішили знищити варту. Як ті змії, підповзли до підніжжя горба, та хлопці не розгубилися. Вони підпалили під собою вишку, і в селі помітили сигнал...

Але коли жителі села, озброєні вилами, прибігли на поміч, земля на горбі вже була червона від крові і вогню... Вона і досі від того червоніє. А як добре прислухатись, то можна почути, як там щось глибоко-глибоко гуде...

Про бідного Івана та про його сестру Олесю

Колись у давню давнину на нашу землю нападали турки й татари. В цей час на березі Бугу жив Іван зі своєю сестрою Олесею. З рідні в них не було нікого, всіх турки вирізали