Дев’яноста хвиля міграції
()
About this ebook
Повість про життя нелегала — калейдоскоп людей, країн, подій на тлі історичних змін, котрі перемелюють усіх і вся. І в усьому цьому — людина, яка розуміє, що її життя, її майбутнє — лише у її власних руках. «Дев’яноста хвиля міграції» — повість майже автобіографічна. Адже Руслан Горовий на початку дев’яностих кинув навчання та подався у мандри Європою. «Я близько п’яти років прожив у Європі, від чого було дуже багато вражень. Дуже шкода, що я загубив свій нотатник із записами того періоду життя, але дещо мені вдалось відновити — говорить автор. — Тому це не мемуари, бо щось я взяв з чужих слів, щось трапилось з моїми друзями, проте все тут описане переживалося реальними людьми».
Read more from Руслан Горовий
Гагарін і Барселона: оповідання, повісті Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsГагарін і Барселона Rating: 0 out of 5 stars0 ratings
Related to Дев’яноста хвиля міграції
Related ebooks
Помру за Україну (але це не точно) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЧервоний Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЧервоний (кинообложка) (Chervonij (kinooblozhka)) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsСяючий шлях Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЧужі сни (Chuzhі sni) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsМасковскій Клондайк Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsСтрілець (Strіlec') Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsБайки ненормальних Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsБілі зуби (Bіlі zubi) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЦерква святого Джеймса Бонда та інші вороги Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsМальва. Ланда (Mal'va. Landa) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsНічний репортер (Nіchnij reporter) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsМоя стріча з Олексою. Шедеври української літератури Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsВійна Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsТанець смерті (Tanec' smertі): Щоденник добровольця батальйону «Донбас» (Shhodennik dobrovol'cja batal'jonu «Donbas») Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЩоденник Андерсена Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsВигнанець і грішниця Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsПриятель небіжчика Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsОлег Сенцов Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЩоденник Майдану та війни Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЛьвів. Пані. Панянки (L'vіv. Panі. Panjanki) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsНавчи мене любити Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЗаради майбутнього Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsПро письменство. Мемуари про ремесло (Pro pis'menstvo. Memuari pro remeslo) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsПоліт в'язня Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЛуна Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsPig in a poke або Свин у лантусі. Позивний «Шульга»: 1 Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsДім дивних дітей (Dim dyvnyh ditej) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsПодвійні міражі (Podvіjnі mіrazhі) Rating: 0 out of 5 stars0 ratings
Reviews for Дев’яноста хвиля міграції
0 ratings0 reviews
Book preview
Дев’яноста хвиля міграції - Руслан Горовий
ДЕВ’ЯНОСТА ХВИЛЯ МІГРАЦІЇ
Руслан Горовий
Анотація
Повість про життя нелегала — калейдоскоп людей, країн, подій на тлі історичних змін, котрі перемелюють усіх і вся. І в усьому цьому — людина, яка розуміє, що її життя, її майбутнє — лише у її власних руках.
«Дев’яноста хвиля міграції» — повість майже автобіографічна. Адже Руслан Горовий на початку дев’яностих кинув навчання та подався у мандри Європою. «Я близько п’яти років прожив у Європі, від чого було дуже багато вражень. Дуже шкода, що я загубив свій нотатник із записами того періоду життя, але дещо мені вдалось відновити — говорить автор. — Тому це не мемуари, бо щось я взяв з чужих слів, щось трапилось з моїми друзями, проте все тут описане переживалося реальними людьми».
Про автора
FaceРуслан Горовий — автор і керівник відомого проекту «Служба розшуку дітей», головний режисер «Магнолія-ТВ», журналіст, автор та режисер низки документальних та короткометражних ігрових фільмів.
Народився і виріс у Конотопі Сумської області. Після розвалу СРСР кинув навчання і подався у мандри Європою.
Після повернення з-за кордону зайнявся журналістикою, працював в регіональних та центральних телекомпаніях. 1998 року почав працювати в телекомпанії «Магнолія-ТВ», де з 2001 року займається розвитком проекту «Служба розшуку дітей». За роботу над проектом був відзначений Орденом Святого Архистратига Михаїла та почесним званням заслуженого журналіста України.
В Інтернет-просторі також відомий під прізвиськом «Морж», яке отримав за «зимове купання» в ополонці в одному з сюжетів програми «Ситуація», коли роз’яснював, як рятувати себе при потраплянні під кригу.
Окрім журналістики бере участь у дубляжі фільмів українською мовою, знімає короткометражні та документальні фільми, пише вірші та прозу, створює та виконує пісні на власні тексти.
Останні творчі здобутки Руслана Горового — документальний фільм «Київський потоп» про Куренівську трагедію 1961 року та книжка «Гагарін і Барселона».
...всі почуття, які викликають герої Горового, — живі, гострі, бурхливі. Такі читацькі емоції викликає, як правило, саме література — а не її подоба. Це — моє приватне, читача, розуміння, як розрізнити серед потоку писанини літературу...
Ольга Герасим’юк, телеведуча, член журі «Книга року ВВС»
Руслан Горовий
ДЕВ’ЯНОСТА ХВИЛЯ МІГРАЦІЇ
Повість
— Прізвище? Ім’я та по батькові? Відкрийте рота! Візьміть папери, на турнік, потім до стоматолога і далі по коридору до інших лікарів. Нікого не минати. Картки перевірятимемо. Наступний!
— Прізвище? Ім’я...
Приписна комісія, мабуть, найкраща модель хаосу у світі. Незважаючи на чіткі матюки військових та репетування лікарів, рух допризовників коридорами будівлі, де засідає комісія, ніяк не вкладається хоч якусь схему.
Впавши з турніка під час другого підтягування й викликавши загальний регіт інших хлопців, я відмітив свій «результат» у дебелого лейтенанта й вислизнув на вулицю перекурити (стоматолог небагато втратить, якщо загляне мені в зуби пізніше).
Споруда, де ми проходимо комісію, одноповерхова і дерев’яна. Вік її сягає у глибоку давнину. Здається, тут жила колись вельми пристойна родина, коридорами гуляли молоді панночки, а господар, мабуть, дрімав на ґанку в кріслі, кидаючи погляд на луг. Тепер замість лугу навколо розкинувся смітник, а будинок, заквацьований кількома шарами фарби різного кольору, окупували вояки й лікарі, котрі мали в недалекому майбутньому загнати нас у військо.
Я зайшов за ріг споруди. Там уже курили кілька хлопців, зокрема з моєї школи.
— Я в танкісти піду, — казав один, не випускаючи цигарку з рота й одночасно справляючи нужду на стіну будинку. — У мене й батько у танкових військах служив... начальником клубу.
— А я хочу в прикордонники, — інший хлопець час від часу виглядав за ріг, щоб не надійшли військові. — У мене брат на румунському кордоні. Він каже, що прикордонники — то щит батьківщини, а всі інші — лише шурупи в тому щиті.
Від усього почутого чомусь стало сумно. Надворі 1993-й рік. Мені 17 років, ще трохи — і я розчинюся в тому, що зветься армія. Усе моє нутро протестувало проти такого розвитку подій:
— А я не піду в армію! Нехай танк там служить, він залізний, йому байдуже.
Хлопці замовкли й подивилися на мене. Першим порушив тишу Сашко, мій однокласник:
— Ти що, дурний?! В інститут тебе не візьмуть — факт. І що далі? А так хоч щось інше, окрім нашого Задрипанська, побачиш!
— І так побачу, без кирзачів, — я викинув недопалок, покрутив у руках картку для відміток, — я своє «відслужив» уже. І так через батька виріс на тумбочці днювального в стройбаті. А ви, пацани, — уперед, за орденами!
— Та пішов ти!
Розумні люди готуються «закосити» від армії з найперших відвідин військкомату.