Start Reading

Голодомор

Ratings:
34 pages13 minutes

Summary

СТРИВОЖЕНА МУЗА

Нині українська поезія — стривожена, зорююча, колюча. Поезію серця неможливо переоповідати, доводити; це річ значною мірою невдячна.
За фахом Ніна Виноградська — інженер, а за покликанням — поет, що дбає про долю і волю матері України. Національна свідомість поетеси витікає з чистих, цілющих криниць і ваших душ.
Поезія Ніни Виноградської палаюча. Як вам буде тоскно і холодно — приходьте, і вас обігріє і ніколи не обпече. Тільки не обходьте будинок її, там світло горить до рання. Ходімте на світло!
Перечитую поезії з її замріяних поетичних збірок, які видані зоряно, ніжно. З довірою гортаю сторінки книг. Вони світяться радісно, інколи печально... Сумні спогади з дитячих літ... Хтось ставав полем, колоском, калиною на обрії... А її долю кликала козацька пісня і шабля, шабля і пісня, так рано здоросліла.
Ніна Іванівна Виноградська — поет-гуманіст, правдолюб, готова стояти на смерть за Україну. Бо страшний танець бузувірів, інших волоцюг, котрі пруть нагло на рожен у нашім краї. І тому треба рятуватися і рятувати дух. Ніна Іванівна — поет, громадський діяч і чесна, і мужня людина, не підвладна повівам вітру. Останнім окрайцем хліба поділиться, людині не відмовить, не здаленіє, в біді не покаже спини, затямте собі... Ось її пружні рядки:
Ми звідти всі. Ми з того родоводу,
Що сім тисячоліть пережива...
Нема для мене кращого народу,
Ніж той, про кого всі оці слова!
Поезія Ніни Виноградської така, яку не можна не почути, не читати, вона, наче молитва,— земна і небесна. Небесна і земна... Вдумаймось у ці рядки:
Спаси нас, Боже, від усіх невдач,
Від злих людей і поговорів різних.
А в кожнім домі хай затихне плач,
Спаде тягар тих ланцюгів залізних,

Які скували душі чорним злом
І залишили в них глибокі шрами.
Зігрій нас, Боже, вірою й теплом
І змий гріхи небесними дощами.
Не зашивайте вуста пророкам... Кожна клітина, кожен нерв оголений, кожен мускул судомиться од болю, од неправд, а скільки цих правд розвелось у світі, а скільки ще напівправд, а скільки жорстокості — все це треба знести і залишитися людиною і поетом. Поезія Ніни Виноградської свідчить, що зріст і змужнілість автора відчутні. Хочеться побажати авторці широких і глибоких звершень, бо серед поетів Слобожанщини її поезія займає окреме, осібне місце. Байдужість суспільства приспана, і то надовго, можновладцями... То гострімо шаблю, із шаблею сідаймо на блакитного коня. Звісно, не всі повернуться живими із походу, але ж пісня прилетить до отчого порогу... Гострімо ж шаблю... Благословіть нас, мамо! Калина на обрії...
Микола Козак, поет

Read on the Scribd mobile app

Download the free Scribd mobile app to read anytime, anywhere.