Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України (Velika kniga malen'kogo ukraїncja. Zahoplivі rozpovіdі z іstorії, prirodoznavstva ta narodoznavstva Ukraїni)

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2014

ISBN ISBN 978-966-14-7892-2 (EPUB)

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

В оформленні видання використано фотографії Sanja Byelkin, Denyss, Martin Olsson, Stefan Pauli, Leon II, I, Dgri, Uk-Kamelot, (WT-shared), Roundtheworld, Sergiy Klymenko, Dezidor, Александр Островский,Kremlin.ru

Дизайнер обкладинки Наталія Коноплич

У книзі зібрано відомості з царин народознавства, природознавства й історії України. Цікаві розповіді про історичний розвиток України, про давні народи, що населяли українські землі, традиційні свята, звичаї, пісні, одяг українців, діяння видатних співвітчизників дадуть змогу юному поколінню навчитись любові до своєї держави й розуміти її місце в світі, а надбані знання стануть у пригоді на шкільних уроках. Видання призначене для батьків, вихователів і вчителів.

Електронна версія створена за виданням:

Садовнича В. В.

С14 Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України / В. В. Садовнича. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. — 352 с. : іл.

УДК 908(477) + 39

ББК 63.3(4УКР)

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2013

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2013

Шановні батьки, вихователі і вчителі!

Ви тримаєте в руках книжку, яка неодмінно стане вам у пригоді, коли ви будете розповідати маленькому громадянинові нашої держави про її славетне минуле і героїчних синів і дочок, пояснювати складні моменти нашої історії, захоплювати описом найкрасивіших наших лісів і річок. Із цією книжкою ви легко зможете відповісти на будь-яке малюкове запитання, допомогти старшій дитині чи учневі підготувати реферат або доповідь, провести цікавий урок чи позакласну годину…

Україна — одна з найбільших країн Європи, мальовничий край, який має славетну історію, унікальну чарівну природу й неповторну культуру. Звичайно, у кожної людини є свій рідний куточок, який вона згадує з великою любов’ю. Для когось батьківщина — це маленьке затишне село, для когось — велике галасливе місто. Але для всіх нас Україна є великою й безмежно шанованою Батьківщиною.

Україна подарувала світові видатних історичних діячів, письменників і поетів, співаків і музикантів, художників і скульпторів. Ми розповімо про найцікавіші місцини нашої країни, про її тваринний і рослинний світи, заповідники й парки, гори та озера, про наше славетне минуле, про звичаї й обряди, вірування й споконвічні уподобання українців.

Невичерпні багатства нашої землі, великі духовні надбання, любов, звитяга і вірність, що передаються в нашому народі від покоління до покоління, стануть для малюка великим стимулом навчатися, дізнаватися нове про наші традиції, історію, природу і культуру, запорукою його гармонійного розвитку і формування видатної, цілеспрямованої, гідної своїх славетних предків особистості.

Бажаємо успіхів!

Україна як держава

Звідки походить назва Україна

Країна, у якій ми живемо, «народилася» не так давно — трохи більше ніж 20 років тому. Але назва Україна має вже дуже поважний вік, оскільки її почали використовувати в останній чверті ХІІ століття.

У різні часи українці називали себе по-різному, неоднаково іменували їх і сусіди. За сивої давнини, коли східно­слов’янські племена ще не утворили сталої спільноти, наші предки, вочевидь, могли називати себе полянами, древлянами, тиверцями — як завгодно, але не українцями.

Скандинавське слово Русь за підтримки князів та їхніх варязьких дружинників стало символом об’єднання розрізнених доти східнослов’янських племен. Завдяки духовенству воно закріпилося як назва київських, переяслав­сь­ких, чернігівських, сіверських і заліських земель. Тоді ж з’явилося слово русини як самоназва українців. Воно до сьогодні побутує на Закарпатті.

Це цікаво!

До кінця ХІХ ст. назва русин зберігалася на Поділлі, до 1918 р. — у Галичині та на Волині, до 1945 р. — на Закарпатті. До сьогодні назву русини вживають лише пряшевські, балканські та почасти закарпатські українці. До речі, поляки називали нас русинами до 1939 р.

Назву Україна вперше було зафіксовано в Іпатіївському списку «Повісті минулих літ» 1187 р. Відтоді це слово часто трапляється і в інших літописах у складі назв Київська україна, Чернігівська україна, Сіверська (Новгород-Сіверська) україна тощо.

Чому ж назва тих самих земель змінилася? Відомо, що свого часу князь Володимир наділив землею на півдні Київщини черкесів, які потім зробилися черкасами-українцями, змішавшись із киянами. Саме вони називали свою землю Україною й поширили свій громадсько-військовий устрій на Київщину, Полтавщину, Брацлавщину, Чернігівщину.

Отож, словом Україна в XVI—XVII ст. позначали всі сучасні українські землі. Цікаво, що в народній творчості ніколи не фігурує назва Русь, а тільки Україна. Отже, це було рідне, зрозуміле слово. Наприклад:

Подай перевозу та подай перевозу —

я перевезуся на свою Вкраїну…

…винесіть мене на Савур-могилу,

нехай гляну-подивлюся на свою Вкраїну.

А чи відомо тобі, що…

…з другої половини XIV ст. більшість князівств Київської Русі, з населення яких сформувалася українська народність, потрапили під владу Литви й Польщі? Відтоді назву Україна вживали і щодо цих двох місцевостей: землі, підкорені Литвою (Чернігівсько- Сіверське, Київське, Переяславське й більша частина Волинського князівства), іноді називалися литов­ською україною, а землі, підкорені Польщею (Галицьке й частина Волинського князівства), — польською україною.

Від часів Визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі під проводом Богдана Хмельницького (1648—1654 рр.) з назвою Україна асоціювали цілу країну. Згодом це найменування поширилося й на інші східно­українські землі (зокрема на Слобожанщину, яка певний час мала офіційну назву Слободская Украина). Західно­українські землі називали Руссю, але поступово назва Украї­на зробилася спільною для всієї етнічної території нашого народу.

Чому ж саме так називається наша земля? Багато вчених у різні часи намагалися пояснити це, однак так і не виробили одностайної думки з приводу походження слова Україна. Сьогодні існує три основні версії. За першою, назву Україна пов’язують зі словами край (найвіддаленіша від центру частина території, околиця), у (= біля) краю, тобто це вказівка на пограничність території. Зокрема, поляки трактували цю назву як позначення окраїни, пограниччя Польщі. Таке пояснення полюбляли й російські історики, вважаючи Україну околицею своєї імперії. Згідно з другою вер­сією, слово Україна походить від іменників край, країна в значенні «рідна, своя земля». І, нарешті, за третьою версією, назва Україна нібито походить від дієслова украяти (відрізати), тобто первісне значення цього слова — «шматок землі, украяний (відрізаний) від цілого, який згодом сам став цілим (окремою країною)». Другу й третю версії етнографи й історики вважають найбільш вірогідними.

Це цікаво!

У Російській імперії найменування Україна не визнавали. Офіційною була назва Малоросія, що протиставлялася Великоросії. Побутувала думка, що українці — це ті самі росіяни, але із зіпсованою впливом польської мови російською вимовою, люди, меншовартісні порівняно з великоросами.

Термін Мікра Росія (чи Малоросія) виник у канцелярії Вселенського Патріарха в Константинополі 1292 р. Аналогічно до Малої Греції чи Малої Азії він був потрібен для позначення християнських єпархій у цент­рі Київської митрополії. Терміном Мега Росія за тією ж аналогією греки називали периферію Київської митрополії. Згодом з’явилися назви Мала Росія та Велика Росія, які, своєю чергою, трансформувались у слова Малоросія та Великоросія. Жодного стосунку до «великості» та «малості» обох територій ці назви не мають.

Знай і застосовуй!

Оскільки українами спочатку називали окремі удільні князівства, що відокремилися від цілої держави, а потім Україна як східна частина етнічної території нашого народу перебувала в складі Росії, для визначень щодо неї здавна закріпився прийменник на. Проте і в народних піснях, і в літературній мові обидва прийменники — на і в — часто вживали паралельно: на Україні і в Україні.

Нині, коли Україна вже є самостійною, суверенною й незалежною державою, немає жодної підстави вживати необ­ґрунтовану й по суті образливу конструкцію з прийменником на. Отже, єдино правильна форма — в Україні. Але виправляти фольклорні та літературні твори, у яких вжито форму на Україні, не варто.

Що означають прапор і герб нашої країни

Український прапор являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів, а ширина прапора співвідноситься з його довжиною як 2 : 3.

Це цікаво!

Сучасне українське синьо-жовте кольорове поєднання — одне з найдавніших серед національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства, на якому було зображено золотого лева на синьому тлі. Цей герб з’явився в другій половині XIII ст. Поступово поєднання синього та жовтого кольорів зробилося традиційним для українців: рід Богунів узяв за герб блакитний щит із золотою підковою та золотим кавалерським хрестом, гербом Київщини був золотий тризуб на блакитному полі, а Галичини — золотий лев на блакитному полі.

Хоч у запорозьких козаків основною барвою військових стягів була червона, вони також викорис­товували корогви жовтого, синього, зеленого та інших кольорів. Але від середини ХVІІ ст., після приєд­нання Гетьманщини до Російської держави, поширилися блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. Синій та жовтий зробилися національними кольорами українського народу в новітні часи — протягом ХІХ—ХХ ст.

Що ж означають кольори на нашому прапорі? Традиційно вважають, що синій символізує чисте, мирне, безхмарне небо, а жовтий — хлібні лани, тобто мирну працю й добробут.

Прапор наш — не битва,

Не рушничий дріб.

На горі — молитва,

На долоні — хліб.

(Д. Павличко)

Статус офіційного прапора країни було закріплено за синьо-жовтим поєднанням 18 вересня 1991 р. Президією Верховної Ради України. Відтоді цей прапор почали використовувати під час різноманітних урочистостей, під ним приймають присягу військовослужбовці, його вивішують у всіх посольствах України та як один із прапорів ООН. А 28 січня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила постанову «Про затвердження державним прапором України Національного прапора».

Щороку 23 серпня в Україні відзначають День державного прапора. Подібне свято існує в кожній країні світу, це день, коли громадяни особливо вшановують прапор як національний символ.

Національний прапор — це святиня. До державного прапора як символа країни треба ставитися шанобливо. Прикладом країни, де таке ставлення не лише виховують у громадян із дитинства, а й закріпили законодавчо, є США. Так, Кодексом Сполучених Штатів заборонено використовувати державний прапор у рекламі, зображувати його на предметах, призначених для тимчасового використання й подальшого знищення. Рекламні щити не можуть бути встановлені на флагштоку поряд із прапором. Заборонено використовувати зображення прапора як елемент одягу, за винятком форми військовослужбовців, поліцейських і пожежників. Значок із зображенням прапора можна носити тільки на лівому лацкані, біля серця.

Підняття та спуск державного прапора будь-якої країни потребують особливого поводження. Усі присутні мають стояти струнко обличчям до прапора (у деяких країнах — поклавши праву руку на серце). Військовослужбовці при цьому віддають честь, чоловіки знімають головні убори.

А чи відомо тобі, що…

…у світі існує звичай вивішувати прапор тільки у світлий час доби — від сходу до заходу сонця? У деяких установах, зокрема в резиденції глави держави, будинках уряду й парламенту, біля пам’ятників видатним діячам культури та біля історичних пам’я­ток прапор може висіти постійно за умови його освітлення вночі.

Гідність державного прапора захищають як у самій країні, так і за її межами, зневагу до нього розглядають як посягання на честь нації. Саме тому закон передбачає карні санкції за порушення встановленого порядку поводження з прапором. Так, згідно зі статтею 187-2 Кримінального Кодексу України, публічний глум над Державним прапором України, а також над офіційно встановленим прапором іноземної держави є злочином, який карають позбавленням волі на термін до двох років.

Державний Герб України — це один із чотирьох офіційних символів нашої держави — разом із прапором, гімном і Конституцією. Він складається з Малого й Великого гербів. Наразі використовують лише Малий, який було затверджено 19 лютого 1992 р. Великий герб України поки що існує тільки як законопроект.

Центральною геральдичною фігурою обох гербів є тризуб Володимира І Святого — великого князя київського. Окрім того, згідно з Конституцією України, елементом Великого герба мусить бути й козак із мушкетом — фігура з герба Війська Запорозького.

Від найдавніших часів тризуб шанують як магічний знак, своєрідний оберіг. Це зображення траплялося архео­логам на багатьох пам’ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Так, тризуб здавна відомий серед народів Сходу й Середземномор’я, на українських землях — із II століття.

Це цікаво!

Відомо, що посли київського князя Ігоря (912—945) під час укладання договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Свято­славович (980—1015 рр.) карбував тризуб на монетах. Тризуб символізував поділ Всесвіту на небесний, земний і підземний (потойбічний) світи, поєднання священних начал божественного, батьківського й материнського або ж трьох природних стихій — повітря, води й землі.

За часів Київської Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах тієї доби.

25 лютого 1918 р. в Коростені Українська Центральна Рада ухвалила тризуб як герб Української Народної Республіки. 22 березня 1918 р. було законодавчо затверджено ескізи великого та малого державних гербів УНР.

З 22 січня 1919 р. згідно із Законом про злуку тризуб використовували і як герб Західної області УНР. Залишався він і гербом Гетьманської держави П. Скоро­падського, а також Директорії.

1992 р. Верховна Рада України затвердила сучасний Державний Герб України, який розробили художники А. Гречило, О. Кохан та І. Турецький.

А чи відомо тобі, що…

…уперше спробу конституційно затвердити тризуб як державний герб було зроблено в травні 1920 р. у проекті Конституції, розробленому Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге — 1 жовтня того ж року спеціальною Урядовою комісією з виготовлення Конституції Української держави?

Це цікаво!

Уперше Великий герб з’явився в Україні в результаті діяльності Другої Малоросійської колегії. 1765 р. її президент граф П. Румянцев запропонував замінити стару печатку з козаком (гербом Війська Запорозького) новим знаком і подав два «абриси на апробацію: один із щитотримачами-малоросіянами з бунчуком, а другий — під короною імператорською з покровом, щити ж під короною княжою». На щиті містилися герби п’яти князівств, які колись розташовувалися на території Гетьманщини: Київського — срібний Архангел Михаїл на блакитному тлі, Переяславського — срібна вежа на червоному тлі, Стародубського — срібний дуб на червоному тлі, Сіверського — золотий мур на червоному тлі, Чернігівського — чорний орел із золотим хрестом на срібному тлі, а в центрі — герб Російської імперії у вигляді двоголового орла з Юрієм Змієборцем на щитку.

У відповідь на цю пропозицію геральдична контора зауважила, що недоцільно розташовувати державний герб Росії на центральному щитку, адже через це може скластися враження, що Росія є частиною чи князівством Малоросії. Саме тому варіант Великого герба Малоросії, який затвердила імператриця, мав такий вигляд: на золотому щиті був зображений імператорський орел, що тримав на грудях щиток із гербами п’яти малоросійських князівств. Щит був розташований під покровом, який вінчала імператорська корона. Герб із щитотримачами імперський уряд заборонив через бажання позбутися згадки про козацтво й уникнути бодай найменшого натяку на герб Гетьманщини. З ліквідацією в 1781 р. традиційного адміністративного устрою Малоросія втратила свій великий герб.

Прапори сусідніх країн

Росія

Державний прапор сучасної Росії являє собою прямокутне полотнище з трьох рівновеликих горизонтальних смуг: верхньої білої, середньої синьої й нижньої червоної. Відношення ширини прапора до його довжини становить 2:3.

Імперські історики були солідарні в думці, що перший російський військово-морський прапор був піднятий на кораблі «Орел» 1669 р. Цей прапор за забарвленням точно повторював прапор Нідерландів — країни, де корабель ­було збудовано. Саме таким чином у Московському царстві, яке згодом почало називатися Росією, виник май­бутній державний прапор. З 1669 до 1720 р. цей прапор піднімали на кораблях флоту Петра І.

Спочатку порядок розташування трьох смуг на прапорах російського флоту був точно таким, як на голландських. Відомо навіть, що коли 1696 р. до французького порту з товарами зайшло російське судно «Святой Павел», його одразу ж затримали як вороже. Причиною став російський прапор, що повторював малюнок і забарвлення прапора Голландії, з якою Франція від 1687 р. перебувала в стані війни.

Тому 1720 р. Петро І просто змінив порядок розташування кольорів на прапорі. Але біло-синьо-червоний стяг тоді ще не став державним. До кінця XIX ст. його використовували винятково як «кумедний» морехідний вимпел — торговельний прапор Московського царства, а надалі — Російської імперії.

А чи відомо тобі, що…

…перший офіційно затверджений державний прапор Росії був чорно-жовто-білим? Його було уведено указом Олександра II від 1858 р.: «Расположение цветов горизонтальное, верхняя полоса черная, средняя жел­тая (или золотая), а нижняя белая (или серебряная). Первые полосы соответствуют черному государственному орлу в желтом или золотом поле и кокарда из сих двух цветов была основана Императором Павлом I, между тем как знамена и другие украшения из сих цветов употреблялись уже во время Императрицы Анны Иоанновны. Нижняя полоса белая или серебряная соответствует кокарде Петра Великого и Императрицы Екатерины II; Император же Александр II, после взятия Парижа в 1814 году, соединил правильную гербовую кокарду с древнею Петра Великого, которая соот­вет­ствует белому или серебряному всаднику (Св. Геор­гию) в Московском гербе».

Напередодні своєї коронації, 23 квітня 1883 р., Олександр III несподівано узаконив триколор (біло-синьо-червоне поєднання барв) як російський прапор замість затвердженого його батьком. Проте до кінця XIX ст. цей прапор не був надто поширеним, адже чорно-жовто-білий стяг не було офіційно скасовано, і в Росії після 1883 р. фактично існували два національні прапори. Тільки після Лютневої революції Тимчасовий уряд скасував чорно-жовто-білий прапор як символ імперського духу. Біло-синьо-червоний стяг став єдиним державним прапором Росії.

На сьогодні не існує офіційного тлумачення кольорів прапора Росії, однак за дореволюційних часів їх трактували так: білий — колір свободи, синій — колір Богородиці, червоний — символ державності. Іншим поширеним тлумаченням було співвіднесення кольорів прапора з історичними областями Російської імперії: Білої (білий колір), Малої (синій колір) та Великої (червоний колір) Русі.

Зараз найбільш популярним є таке пояснення символіки кольорів прапора Росії: білий означає мир, чистоту, непорочність, довершеність; синій — колір віри, вірності та правди; червоний позначає постійність, енергійність, силу, відвагу та кров, пролиту за Вітчизну.

Білорусь

Прапор Білорусі являє собою прямокутне полотнище, що складається з двох горизонтально розташованих кольорових смуг: верхня червона займає 2/3 від загальної площі полотнища, а нижня зелена — відповідно 1/3. Біля древка вертикально розташований білоруський національний орнамент червоного кольору на білому полі, ширина якого становить 1/9 від довжини прапора.

Білорусь — єдина з країн колишнього СРСР, яка відновила прапор радянських часів із незначними змінами: з нього було видалено радянські символи (серп, молот і зірку), а орнамент зображено червоним на білому тлі (на прапорі Білоруської РСР орнамент був білим на червоному полі).

Це цікаво!

Білорусь — одна з перших країн, на прапорі яких використано національний орнамент. Національні орнаменти з’явилися також на прапорах Казахстану й Туркменістану після набуття цими країнами незалежності.

Червоний колір на сучасному прапорі Білорусі асоціюється з природною червоною фарбою (вохрою), якою користувалися первісні мисливці, котрі в давнину жили на території держави. Саме цей колір колись превалював на хоругвах Великого князівства Литовського, а згодом символізував пролиту кров учасників революційного руху в Російській імперії. Його також використовували на прапорах Червоної Армії й білоруських партизанських загонів.

Зелений колір символізує одне з божеств слов’ян-зем­леробів (Матір Сиру Землю), а також плем’я дреговичів, котре жило на півдні сучасної Білорусі та, за твердженням істориків, дістало назву від особливостей цієї місцевості; ліси й болота Білорусі; весну, відродження та надію. Білий колір, використовуваний як основа для орнаменту, означає світло полуденного сонця, уособлює гостинність білорусів, свободу та гідність країни. Орнамент на державному прапорі Білорусі символізує давність культури, духовне багатство та єдність її народу.

А чи відомо тобі, що…

…основою орнаменту на прапорі Білорусі є узор «Сонце, що сходить», який виткала 1917 р. Матрьона Маркевич — мешканка села Костелище сучасної Вітебської області? Його провідний елемент — ромб у центрі — є давнім символом сонця. Фігури праворуч і ліворуч від ромба — символи добробуту й багатства. Дві перехрещені лінії всередині ромба з чотирма цятками між ними означають засіяне поле. Також центральний ромб називають «ключем до щастя», що символізує побажання сприятливого розвитку подій. Попарно поєднані ромби вгорі та внизу орнаменту — символ продовження життя, відновлюваної рослинності. Ромбічні композиції — одна з ознак прадавньої трипільської культури.

Попередником сучасного білоруського прапора є прапор, що складається з трьох горизонтальних смуг: червоної посередині та двох білих по боках. Він був національним прапором Білоруської Народної Республіки, яка існувала з березня 1918 р. до січня 1919 р. Після проголошення незалежності країни біло-червоно-білий стяг було затверджено як державний прапор Республіки Білорусь (відповідний закон ухвалено 19 вересня 1991 р.). Однак цей прапор негативно сприйняла частина білоруського суспільства, оскільки його використовували білоруські спільники німців під час окупації в роки Великої Вітчизняної війни. Прапор було змінено за підсумками референдуму щодо скасування законів про державні символи Білорусі.

Це цікаво!

Кольори колишнього прапора Білоруської Народної Республіки мають таке значення: білий — символ Білої Русі, червоний — колір вільної нації та сонця, що сходить. Показово, що білий і червоний — основні кольори національних білоруських костюмів.

Про походження цього прапора оповідає така легенда: коли об’єднані армії Польщі та Великого князівства Литовського в 1410 р. розбили Тевтонський орден у великій битві під Ґрюнвальдом, поранений білоруський воїн обв’язав древко свого списа скривавленими бинтами та підкинув його догори на знак перемоги. Відтоді прапор означає, що Білорусь завжди перемагатиме — незалежно від того, наскільки великими будуть втрати.

Біло-червоно-білий прапор більше не є державним, і нині його використовує білоруська опозиція, а також деякі громади білорусів за кордоном.

Польща

Національний прапор Польщі складається з двох горизонтальних смуг: верхньої білої й нижньої червоної. У центрі верхньої смуги розташовано герб держави. Співвідношення смуг прапора становить 5: 8.

Історія державного прапора Польщі починається наприкінці ХVІІІ ст. Хоча офіційно його було затверджено 1831 р., уже 1792 р., під час святкування першої річниці прийняття конституції, учасники урочистостей мали на собі біло-червоні вбрання та шарфи, підкреслюючи таким чином відданість Вітчизні. У Середньовіччі польські прапори були здебільшого червоними із зображенням білого орла чи бойової шаблі в руці, занесеній над ворогом.

Поєднання червоного та білого кольорів є традиційним для поляків. Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. польське знамено складалося з трьох повздовжніх смуг: червоних верхньої та нижньої й білої посередині. У ХVІІ ст. польські прапори являли собою поєднання чотирьох по­вздовжніх смуг: перша й третя згори були червоні, друга та четверта — білі. Уже тоді на знаменах розташовували державний герб.

Це цікаво!

Державний герб Польщі, зображений і на її прапорі, є символом країни вже протягом багатьох століть. Історію його виникнення описано в легенді, згідно з якою Лех (міфічний засновник польської держави), їдучи з походу, зустрів на своєму шляху орлине гніздо і, сприйнявши це за добрий знак, звелів заснувати на тих землях місто. Назва цього міста, котре вважають найдавнішою, першою столицею Польської держави, — Гнезно — походить від