Франкенштейн, або Сучасний Прометей

ФРАНКЕНШТЕЙН

АБО СУЧАСНИЙ ПРОМЕТЕЙ

Мері Шеллі

«Франкенштейн, або Сучасний Прометей»

Мері Волстоункрафт (Ґодвін) Шеллі

«Франкенштейн, або Сучасний Прометей» - готичний роман англійської письменниці Мері Шеллі, який був опублікований рівно 200 років назад і несподівано став родоначальником жанру наукової фантастики. 

У творінні 18-річної Шеллі йдеться про творіння молодого науковця Віктора Франкенштейна - про прекрасний і жахливий експеримент, про відкриття і про кару, про благословення і про прокляття - про створення живої істоти із неживої матерії, «Франкенштейнового Адама» і «його грішного ангела». 

В пригодницькому, на перший погляд, романі надвідверто зачеплено поняття моралі, релігії, людських можливостей і самого життя...

Франкенштейн, або Сучасний Прометей / Мері Шеллі. – Львів: Мендор І. І., 2018.

ISBN 978-966-97552-3-0

Переклала з англійської Оксана Зубченко

Обкладинка Макс Мендор

Літературний редактор Наталя Сагайдак

Видавець Інна Мендор

Свідоцтво ДК №4892 від 30.04.2015р.

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавця.

Зміст

Лист 1

Лист 2

Лист 3

Лист 4

Розділ 1

Розділ 2

Розділ 3

Розділ 4

Розділ 5

Розділ 6

Розділ 7

Розділ 8

Розділ 9

Розділ 10

Розділ 11

Розділ 12

Розділ 13

Розділ 14

Розділ 15

Розділ 16

Розділ 17

Розділ 18

Розділ 19

Розділ 20

Розділ 21

Розділ 22

Розділ 23

Розділ 24

Контакти видавця

Лист 1

Санкт-Петербург, 11 грудня 17—

До місіс Савіль, Англія

Думаю, ти зрадієш звістці про те, що затіяна мною справа, яка спершу викликала у тебе занепокоєння, розпочалася добре. Я приїхав учора і вважаю своїм першочерговим завданням запевнити любу сестричку, що зі мною усе добре і що впевненість в успіх моєї справи постійно зростає.

І хоча я вже далеко на півночі від Лондона, проте, крокуючи вулицями Петербурга, відчуваю, як холодний північний вітерець неначе заграє з моїми щоками, а це лоскоче нерви і сповнює радісним відчуттям. Чи розумієш про що я? Цей вітерець, який віє з мого пункту призначення, немов доносить крижаний присмак далеких країв. Цей вітер надій бадьорить та робить мрії яскравішими та чіткішими. Даремно намагаюся себе переконати, що полюс – це край суворого морозу та самотності. Я завжди уявляв його краєм краси та блаженства. Там, Маргарет, постійно світить сонце, його величний диск пливе уздовж горизонту та обдаровує вічним блиском. Тут, з твого дозволу, моя сестричко, я довірюся словам попередніх мореплавців: немає снігу та морозу, і пливучи по спокійному морю, можливо, ми причалимо до землі, яка за своєю красою серед всіх земель, відомих людству, немає собі рівних. Можливо, ми ще не маємо конкретних описів, оскільки феномени небесних тіл ще тільки чекають свого відкриття десь на незвіданих самотніх куточках землі. Що ж іще приховує край вічного світла? Я можу відкрити там незвідані сили, що так ваблять стрілку компаса, і, можливо, впорядкую тисячі небесних спостережень. І лише така мандрівка зможе раз і назавжди прояснити усі ці уявні дивовижі. Краєвид незвіданої частини світу, звичайно, втамує мою палку цікавість, як і можливість ступати землею, де раніше не ступала нога людини. Саме ці принади мене манять, і їх достатньо, аби побороти страх небезпеки чи смерті і таки вирушити в це плавання з радістю, яку відчуває дитина перед початком подорожі, свого роду експедиції, аби у маленькому човнику дослідити місцеву річку. Але, якщо припустити, що всі мої здогадки хибні, то все одно неможливо заперечити неоціненну користь, яку я принесу людству, зокрема останньому поколінню. Я відкрию шлях через полюс до тих країн, до яких зараз потрібно плисти багато місяців, або навіть з’ясую таємницю магніту. Якщо це взагалі можливо зробити, то лише завдяки такій експедиції, як моя.

Ці роздуми трішки розвіяли хвилювання, з яким я розпочинав листа і тепер відчуваю, як серце сповнює ентузіазм, що неначе підносить мене до небес, адже ніщо так не заспокоює розум, як чітка мета, котра слугує своєрідною точкою опори, на якій душа може зосередити своє вчене око. Ця експедиція – найбільша мрія мого дитинства. Я із запалом читав про різні плавання морями, що омивають полюс, з метою дістатися північної частини Тихого океану. Ти, напевно, пригадуєш, що наш добрий дядечко Томас мав цілу бібліотеку історій про морські експедиції. Ніхто особливо не займався моїм навчанням, але читання завжди мене захоплювало. Ці томи книг я студіював і вдень, і вночі, і моє знайомство з ними загострило розчарування, яке я відчув, коли довідався, що батько перед смертю попросив дядька за жодних обставин не дозволити мені стати мореплавцем.

Ці образи відійшли на другий план, коли я вперше вдумливо прочитав поетів, потік емоцій яких окрилив мою душу та підніс до небес. Отже, я також став поетом і цілій рік прожив в Едемі своїх творінь. Я мріяв, що зможу зайняти свою нішу у храмі, де увіковічено імена Шекспіра та Гомера. Ти добре знаєш про мою невдачу і тяжку боротьбу з розчаруванням. Але саме в цей час я отримав спадок від двоюрідного брата і мої думки повернулися у русло колишніх помислів.

Шість років минуло з того часу, як я задумав цю подорож. Я навіть чітко пам’ятаю мить, коли вирішив віддати себе цій чудовій справі. Спочатку я привчав своє тіло до труднощів. Для цього декілька разів виходив у Північне море з китоловами. Я добровільно морив себе холодом, голодом, спрагою та нестачею сну. Вдень зазвичай працював більше, ніж інші моряки, а вночі вивчав математику, теорію медицини та літературу з інших галузей природничих наук, які мали практичну користь для любителів морських пригод. Двічі я наймався помічником штурмана китобійного судна в Ґренландії, де дуже добре себе зарекомендував. Мушу зізнатись, що відчував за себе гордість, коли капітан запропонував мені другу посаду на судні і з повною серйозністю просив залишитися у команді, оскільки вважав мою роботу цінною. Тож тепер, люба Маргарет, невже я не заслуговую на звершення якоїсь величної мети? Я міг прожити розкішне життя у своє задоволення, але віддав перевагу славі, а не принадам багатства, що випали на мою життєву стежку. Ех, хотілося б почути підбадьорливий голос, який би схвалив мій задум. Сміливості та рішучості у мене хоч відбавляй, але іноді бракує віри, та й часом занепадаю духом. Я от-от вирушу у довгу та складну подорож, де надзвичайні ситуації вимагатимуть від мене великої сили духу: я буду змушений не лише посилювати віру інших, але й у тяжкі часи шукати розради і собі.

Зараз найсприятливіша пора для подорожей Росією. Люди гасають по снігу на санях. Їхати досить легко і, на мою думку, така їзда суттєво приємніша за їзду на англійських каретах, запряжених кіньми. Не так вже й холодно, звісно, якщо ти закутаний у хутро, а я вже призвичаївся до цього типу одягу, оскільки існує велика різниця між тим, коли ходиш палубою та коли сидиш годинами нерухомо, адже фізичне навантаження ганяє кров по тілу та не дозволяє їй замерзнути у жилах. Я не маю наміру віддати Богові душу десь по дорозі між Санкт-Петербургом та Архангельськом. В Архангельськ вирушаю десь через два-три тижні. Там планую орендувати корабель, що можна з легкістю зробити, оплативши власнику страхову премію, а також збираюся залучити достатню кількість мореплавців, але тих, котрі звикли до китобійного промислу. У плавання хочу вирушити не раніше, ніж у червні; але коли ж повернуся? Ой, люба сестричко, де ж знайти відповідь на це запитання? Якщо все буде добре, то, можливо, пройде багато-багато місяців, може навіть років, перш ніж ми знову зустрінемося. Якщо моя справа зазнає невдачі, то ти зможеш мене побачити або незабаром, або вже ніколи. Прощавай, моя люба, чудова Маргарет! Нехай Бог тебе благословить, і врятує мене, аби я міг ще не раз подякувати тобі за любов та доброту.

З любов’ю,

твій брат

Р. Волтон

Лист 2

Архангельськ, 28 березня, 17—

Для місіс Савіль, Англія

Як повільно тут минає час… він, як і я, неначе скований морозом та снігом! Проте ще один крок зроблено для звершення мого задуму.  Я винайняв судно і зараз підбираю команду моряків. Ті, з котрими вже уклав договір, видаються надійними людьми і навіть можуть похизуватися відчайдушною хоробрістю.

Але маю одне бажання, яке мені ще не вдавалося задовольнити, Маргарет, – у мене немає друга. Коли мене сповнюватиме ентузіазм від успіху, я не матиму поруч людини, аби розділити радість; якщо мене поглине розчарування, то не буде нікого, щоб підтримати мене у зневірі. Я викладатиму думки на папері. Так, це далеко не найкращий спосіб вилити душу.  Мені так бракує близької людини, котра б мене розуміла, з якою я б міг спілкуватися очима. Можливо, моя люба сестричко, ти вважатимеш мене надто романтичним, проте мені справді потрібен друг. Біля мене немає нікого чуйного і разом з тим сміливого, людини світлого та всеохоплюючого розуму, яка б розділяла мої смаки, аби одобрювати чи коригувати мої плани. Такий друг злагоджував би помилки твого безталанного брата! Я завжди рвуся до дій і не маю терпіння до труднощів. Але моє самоуцтво – ще більше зло: перших чотирнадцять літ свого життя я ігнорував загальноосвітню літературу, читав лише книжки про морські подорожі з бібліотеки нашого дядечка Томаса. Десь у віці п’ятнадцяти років я познайомився з нашими видатними поетами; але це трапилося тоді, коли я вже не міг почерпнути принади пізнання інших мов, а не лише власної. А сьогодні мені неповних 28 і п’ятнадцятирічні школярі значно розумніші за мене. Це правда, що я вважав свої мрії далекоглядними та величними, але вони потребують (як це називають художники) витримки, а мені справді необхідний друг, який би не зневажав мою романтичну душу, а відчував прихильність та допомагав впорядкувати думки.

Що ж, безглуздо скаржитися, адже безперечно, мені не вдасться відшукати друга у безкрайому океані, та й тут, в Архангельську, серед купців та моряків – це марна справа. Хоча якісь почуття, чужі невблаганній людській природі, вирують і в їхніх загартованих серцях. Мій лейтенант, наприклад, людина небувалої відваги та заповзятості, він марить славою, чи, підбираючи слова, краще сказати, кар’єрним зростанням. Він родом з Англії, сповнений національних та професійних упереджень, не зм’яклий від обробки землі, проте уособлює найблагородніші якості людства. Вперше я познайомився з ним на борту китобійного судна і коли довідався, що він опинився без роботи, то одразу ж запропонував долучитися до моєї справи. Капітан – чоловік славної вдачі, а доброта і стриманий характер роблять його прекрасною людиною на кораблі. Саме через його чесність та добре відому хоробрість я понад усе прагнув залучити його до команди. Моя молодість пройшла у самотності, найкращі роки життя – під твоєю ніжною жіночою опікою. Це настільки вплинуло на мій характер, що я просто не можу подолати відразу до брутальності, що побутує на борту кораблів; я просто не бачу в цьому потреби. Тож, коли я почув про якогось моряка, що мав добре серце, котрого поважала та слухала його команда, то вважав, що мені дуже пощастило заручитися його послугами. Моє знайомство з ним має досить романтичний характер, оскільки про нього мені розповіла жінка, яка завдячує йому щастям свого життя. Коротко переповім тобі його історію. Декілька років тому він закохався у молоду росіянку із незаможної родини і, вигравши значну суму грошей, вмовив батька дівчини віддати дочку за нього заміж. Якось перед призначеною церемонією він зустрівся з обраницею і побачив дівчину всю у сльозах. Вона, кинувшись йому до ніг, благала зглянутися над нею, зізналася, що кохає іншого, але через те, що той бідняк, батько ніколи не дасть згоди на їхній шлюб. Мій шляхетний товариш заспокоїв дівчину і, довідавшись ім’я її коханого, одразу ж відмовився від ідеї одружитися з нею. На той час він вже за власні кошти придбав ферму, де планував прожити усе своє життя, але, разом з усіма грошима, що залишилися від виграшу на придбання домашньої худоби, подарував ферму супернику, а далі вмовляв батька дівчини благословити шлюб дочки з її коханим. Втім, старий чоловік вперто відмовлявся прислухатися, вважаючи, що не може порушити обіцянку і слово честі. Тож, коли мій друг усвідомив, що батька дівчини переконати неможливо, то покинув країну і повернувся лише тоді, коли почув, що колишня наречена одружилася з обранцем свого серця. «Який шляхетний чоловік!» – вигукнеш ти. Він такий, проте зовсім неосвічений: мовчить як німець, і в ньому живе щось на зразок легковажного неуцтва, що робить його поведінку ще дивовижнішою і відлякує інтерес та симпатію, які, безперечно, інакше б притягували до нього.

Проте не думай, що ця невеличка скарга чи думки про втіху для моїх поневірянь, яких можливо я так і не пізнаю, похитнули мою рішучість. Мої наміри незмінні, як доля, а подорож розпочну, як тільки покращиться погода. Зима цього року вкрай люта, але весна вже подає надії. Кажуть, що вона цього року рання, тому, можливо, навіть вирушу в плавання ще швидше, ніж планував. Я прийматиму лише виважені рішення, ти ж добре знаєш, що до питань безпеки людей я підходжу особливо обачно та відповідально.

Важко знайти слова, аби описати почуття від думки про те, що от-от розпочнеться справа мого життя. Просто неможливо передати це трепетне відчуття, з яким я готуюся до подорожі. Воно приносить радість та водночас вселяє страх. Я прямую в край, де ще не ступала нога людини, в «край вічних туманів та снігів»*, але я не наважуюсь вбити альбатроса**, отож не варто переживати за безпеку мого життя, я не повернусь сумним та втомленим, як той «Старий Мореплавець». Напевно, прочитавши цю алюзію, ти усміхнешся, але відкрию тобі один секрет. Я часом пояснюю своє захоплення та пристрасний ентузіазм до небезпечних таємниць океану саме твором цього автора, одного з найбільш творчих поетів сучасності. Проте в моїй душі коїться щось незрозуміле для мене. Я – працьовита людина, старанний, труджусь ретельно та заповзято, але окрім цього в мені жевріє якась любов до незвіданого, і вона пронизує усі мої задуми й підштовхує зійти зі звичної стежки та шукати нових шляхів навіть у бурхливому морі, по таємничих закутках світу, які збираюсь дослідити. Але повернуся до дорогих моєму серцю думок: чи побачу тебе знову після того, як подолаю безкраї моря та обпливу найпівденніший мис Африки чи Америки? Не смію розраховувати на такий успіх, але протилежні думки мені нестерпні. Наразі ж продовжуй мені писати при кожній нагоді, адже можливо, твій лист надійде саме в ту хвилину, коли душа найбільше потребуватиме підтримки. Я дуже ніжно тебе люблю! Якби так раптом трапилося, що більше не отримаєш від мене звістки, то сподіваюсь, що згадуватимеш мене з любов’ю.

Твій люблячий брат,

Роберт Волтон

__________

* Алюзія на одну з найвідоміших поем англійського поета Самюела Колріджа «Поема про старого мореплавця» (1798 р.) [Mary Shelly’s Frankenstein / Edited by Dr. Stephen C. Behrendt ; commentary by Anca Munteanu. – Cliff’s Complete, Hungry Minds Inc. : New York. – P. 23]. Українською мовою існує два переклади А. Онишка та О. Мокровольського.

** У поемі С. Колріджа «Поема про старого мореплавця» (1798 р.) Старий Мореплавець, зламавши закони гостинності, убив священного птаха щасливого знамення, після чого йому довелося спокутувати провину ціною тяжких страждань та вічного покаяння: розпочалися неприємності у знак відплати за вбивство Альбатроса. – [Всесвіт. – № 6, 1983. – С. 123].

Лист 3

7 липня, 17—

До місіс Савіль, Англія

Моя люба Сестричко!

Пишу поспіхом, щоб сказати, що зі мною усе гаразд і що подорож просувається. Цей лист має доставити до Англії торгове судно, яке саме прямує додому з Архангельська. Йому пощастило більше, ніж мені, оскільки я, напевно, не бачитиму рідної землі ще багато років. Проте маю добрий настрій: люди в моїй команді відважні та надзвичайно цілеспрямовані, їх не лякають навіть плавучі брили льоду, що постійно минають наш корабель, попереджаючи про небезпеку регіону, на який ми тримаємо курс. Ми вже допливли до дуже високих широт; і хоч зараз – апогей літа, воно тут не таке тепле, як в Англії. Південні вітри не лише несуть нас до омріяних берегів, але й, на моє здивування, віють живильним теплом.

Досі з нами не трапилося нічого особливого, про що б вартувало оповісти тобі у цьому листі. Всі неприємності обмежилися поривами одного чи двох дужих штормових вітрів та незначною пробоїною у кораблі, про що мої досвідчені мореплавці ледь не забули зробити запис в журналі. І я буду дуже задоволений, якщо під час подорожі з нами більше не трапиться нічого серйозного.

Прощай, моя люба Маргарет! Буть певна, що заради тебе та власного добра я не кидатимусь бездумно назустріч небезпеці, а буду розважливим, наполегливим та завбачливим.

Але я певен, що успіх увінчає мої зусилля. Чому б мало бути інакше? Адже я вже далеко зайшов, прокладаючи безпечний шлях у недосліджених морях; самі ж зірки є свідками та доказом мого тріумфу. Чому ж не продовжити подорож неприборканою, проте поки ще покірною стихією? Що ж може стати на заваді рішучому серцю та твердій волі людини? Мимоволі вилив тобі свою душу. Але мушу завершувати листа. Нехай Бог благословить мою любу сестричку!

Р.В.

Лист 4

5 серпня, 17—рік

До місіс Савіль, Англія

Нещодавно з нами трапився дивний випадок і я просто не можу не переповісти його тобі, хоча цілком ймовірно, що ми зустрінемося ще до того, як ти отримаєш цього листа.

Минулого понеділка (31-го липня) крига оточила корабель з обох боків, залишивши крихітну смугу, де і пропливало наше судно. Дуже густий туман ускладнював і без того небезпечну ситуацію, і, сподіваючись на атмосферні та погодні зміни, ми лягли в дрейф.

Близько другої години туман розсіявся і перед нами відкрились незвичні рівнини льоду, що велично простягалися по обидва боки корабля. Дехто з моїх товаришів важко зітхнув, та й мене почали навідувати тривожні думки, коли раптом у полі зору з’явилося щось надзвичайно дивне, що одразу відвернуло увагу від нашого становища. На відстані приблизно півмилі ми побачили зафіксований на санях низький віз, що був запряжений собаками та рухався у північному напрямку; істота, що сиділа у санях і управляла собаками мала людську подобу, але була велетенських розмірів. Через зорову трубу ми спостерігали, як швидко їхав цей мандрівник, аж допоки не зник із нашого поля зору десь далеко за нерівними льодовими брилами. Цей випадок безмежно нас здивував. За нашими підрахунками ми перебували за сотні миль від суші, але ця поява свідчила про те, що ми помилялися і земля була не так далеко, як ми гадали. Проте нас оточували брили льоду і неможливо було піти по сліду істоти, за якою ми так уважно спостерігали. Дві години потому ми почули шум моря і ще до настання ночі крига скресла та вивільнила наш корабель. Тим не менше, остерігаючись нічного зіткнення з масивними брилами льоду, які зазвичай плавають після його розколу, ми вирішили залишатися на місці аж до ранку. Я скористався цим часом аби відпочити декілька годин.

Вранці, як тільки розвиднілося, я вийшов на палубу і побачив, що всі моряки зібралися з одного боку корабля і балакають з кимось у морі. За бортом були сани, схожі на ті, що ми бачили раніше – вночі їх прибило до нашого корабля на величезній крижині. Лише один пес ще дихав, але на санях була і людина, котру моряки намагалися переконати зійти на борт корабля. Ця людина, на відміну від попереднього мандрівника, не була схожа на дикого мешканця незвіданого острова, а радше нагадувала європейця. Коли я вийшов на палубу, то шкіпер промовив:

– А ось наш капітан і він не допустить, щоб Ви загинули у відкритому морі.

Побачивши мене, незнайомець, хоч і з акцентом, але звернувся до мене англійською.

– Перед тим, як я пройду на борт корабля, – промовив він, – будьте ласкаві сказати, куди Ви тримаєте курс?

Можеш лише уявити, як же я здивувався почути таке запитання від людини, що перебуває за крок від смерті. На мою думку, в його становищі корабель мав би бути найдорожчим у світі скарбом. Проте я відповів, що ми розвідувальна експедиція і пливемо у напрямку північного полюса.

Здавалось, що чоловіка задовольнило почуте, тож він погодився піднятися на борт. Боже праведний! Маргарет, якби ти побачила людину, котру довелося вмовляти зійти на корабель заради власної безпеки, тебе б просто охопив безмежний подив. Його руки та ноги були практично відморожені, а тіло вкрай змарніло від втоми та страждань. Я ще ніколи не бачив людини в такому жахливому стані. Ми спробували занести його до каюти, але йому одразу забракло свіжого повітря – чоловік втратив свідомість. Відповідно, ми винесли його назад на палубу та привели до тями, натираючи