Система, або роздуми про футбол

СИСТЕМА,

або роздуми про те, яким був,

став і може стати футбол

Київ – 2018

Основні принципи організації гри не можна скасувати. Їх можна забути або ігнорувати; можна робити вигляд, що їх не існує, або вони застаріли. Але розплата за це завжди буде одна – слабка, невиразна гра у внутрішніх змаганнях, регулярні невдачі на міжнародній арені і справедливе обурення вболівальників.

...і сьогодні футбольна громадськість виказує дивовижне нерозуміння основ організації гри і підготовки футболістів. Перебільшеної уваги надається питанням селекції. Недооціненим є значення командних, колективних дій і функціональної підготовки. На превеликий жаль, у такому ключі сьогодні мислять і вболівальники, і керівники футбольних клубів, та й багато тренерів.

Правила футболу кажуть: Переможцем у футбольному матчі є команда, яка забила більше голів, ніж суперник. Отже, як виявляється, переможець не визначається розміром бюджету клубу і дорожнечею його зірок."

Справа навіть не в тoму, що нове – це добре забуте старе. А в тому, що ми реально відкотилися назад і тепер граємо у футбол так, наче все забули і нічого не навчилися. Хоча у 1975 році київське Динамо було визнано найкращою спортивною командою планети. А де ми тепер?

––––––––

Анотація

Книга О.П.Базилевича Система, або роздуми про те, яким був, став і може стати футбол – третє видання великого твору, у якому розкривається зміст і суть процесів, що відбувалися у футболі протягом довгого часу. Це перше видання книги українською мовою.

Книга містить багатий фактичний і методичний матеріал, який буде цікавим всім, хто любить футбол – болільникам, журналістам, експертам, керівникам і організаторам футболу, а також гравцям і футбольним тренерам.

На матеріалі власної спортивної біографій та крізь призму свого досвіду гравця, тренера та вченого-методиста, О.П.Базилевич аналізує події минулого і сьогодення, колишні досягнення та складні проблеми українського футболу, а також розкриває секрети Системи організації гри та підготовки футболістів. Ця Система, створена у Києві В.В.Лобановським, О.П.Базилевичем та А.М.Зеленцовим, постає важливим інструментом, правильне застосування якого необхідне для розвитку вітчизняного футболу, який сьогодні опинився у непростій історичній ситуації.

Автор: Олег Петрович Базилевич

За участі та під редакцією Олега Олеговича Базилевича

Оформлення схем та діаграм – О.О.Базилевич

Дизайн обкладинки, оцифровка та обробка фотоархіву – А.Л.Лисиця

Обсяг: близько 70 тис. слів

Передмова

Книга О.П.Базилевича Система, або роздуми про те, яким був, став і може стати футбол – бібліографічна рідкість, починаючи від першого свого видання невеликим тиражем у 2013 році. Перевидання 2017 року не дуже виправило ситуацію. Багатий фактичний та методичний матеріал, який міститься у ній, заслуговує на те, щоби бути відомим найширшому загалу вболівальників, а також спеціалістів – тренерів, педагогів та спортивних журналістів.

Розповсюдження ідей, методів та підходів має ключове значення для прогресу. Особливо це важливо для футболу, і зокрема українського. Адже наш футбол сьогодні не відіграє тої ролі, яку він може і повинен відігравати – і у світовому футболі, і в житті суспільства. Смак великих перемог, радість вболівальників від успішної гри і здобуття престижних трофеїв – все це вже сьогодні трохи підзабулося.

Але так буде не завжди.

Система організації гри та підготовки футболістів, розроблена В.В.Лобановським, О.П.Базилевичем та А.М.Зеленцовим – цінний науково-методичний спадок українського футболу, який і досі не втратив своєї актуальності. Використання цього спадку є можливістю повернути наш футбол туди, де він повинен бути – у спортивному і соціальному плані.

Коли я допомагав батькові працювати над матеріалами книги, ми стикнулися з проблемою: як в одній книзі поєднати спогади про футбол минулих десятиліть, опис практичного досвіду футболіста і тренера – з розповіддю про Систему, з науково-методичними аспектами, вкрай важливими, але досить напростими для розуміння широкого читацького загалу. Тоді було прийняте рішення – книга О.П.Базилевича не буде мемуарною, у традиційному розумінні цього слова. Вона має бути детальною розповіддю про те, як було розроблено Систему організації гри та підготовки футболістів, які чинники на неї вплинули, які методи та підходи вона увібрала в себе, як вона застосовувалася у підготовці різних команд, якого ігрового та спортивного результату завдяки використанню Системи вдалося досягти, і як як її треба використовувати надалі.

Готуючи матеріали книги до наступного видання, я слідував тому самому підходу і включив у неї великий обсяг фактичної, методичної та графічної інформації, яка не потрапила у попередні видання. Тепер ця книга містить також і матеріали статей, підготовлені та написані О.П.Базилевичем з різних питань, де більш глибоко висвітлюються різні важливі моменти, які мають бути цікавими для всіх, хто по-справжньому любить футбол, а також для спортсменів, тренерів дитячих, юнацьких та дорослих команд, і спортивних журналістів. Додано значну кількість маловідомих, але цікавих фотографій. І зараз ця книга містить ще більше відповідей і ще більше питань, якими необхідно займатися для того, щоби по-справжньому відродити український футбол.

Присвячується памяті О.П.Базилевича

О.О.Базилевич

грудень 2018

Трохи про футбол

Футбол не просто ігровий вид спорту. Професіонали, які заробляють, або ще тільки прагнуть заробити цим спортом на життя – лише частина футболу. Роль цього виду спорту у сучасній цивілізації не вичерпується тим очевидним фактом, що сьогодні він – улюблена гра мільярдів людей. Адже сьогодні футбол – це цілий світ, в якому живуть надії і розчарування, вирують справжні пристрасті, і багато в чому проявляються людські емоції. Там, у світі футболу, реалізується почуття гордості за свою улюблену команду, своє місто, свою країну, і навіть свій континент.

Не будемо забувати і про почуття радості спілкування з друзями. Адже у багатьох людей, дорослих і не дуже, буває можливість самим поганяти м'яч. А якщо немає такої можливості – вони радіють тому, що разом дивляться футбол, на стадіоні або біля екранів. І, навіть якщо людина сама дивиться футбол, він теж радіє, бо може бачити це.

Атракціна сила футболу відчувається завжди – і коли грають діти у дворі, і коли дорослі збираються пограти у вільний час, який раптом з такої нагоди знайшовся. А коли можна побачити, що грають команди, кожна у своїй формі, і на воротах у них сітка, і чути дзвінку трелю суддівського свистка, це вже зовсім захоплює дух. Чого й казати про ті переживання, які охоплюють нас, коли ми вболіваємо за своїх хлопців у престижних, відповідальних міжнародних матчах. Ось вона, магія футболу, яка працює завжди, хоч нам і не до кінця зрозуміло, як.

Про різні схеми

Але світ футболу – не тільки пристрасті і емоції, це ще й боротьба за результат. Всі людські почуття у світі футболу визначаються саме цією боротьбою. Раніше ця боротьба в основному була справою і долею тих, хто виходить на поле. Але з плином часу все більш важливу роль стали грати такі поняття як план, схема, задум гри – іншими словами, її організація. Тоді і знадобилися тренери.

Тренери прагнули впорядкувати тактику стільки часу, скільки існує організований футбол. У боротьбі за результат з'явилися і розвинулися різноманітні системи розстановки гравців. У довоєнній Англії, наприклад, народилася система W, при якій гравці розташовувалися на поле так, що це нагадувало саме цю букву. На континенті, особливо після війни, з'явилися свої нововведення. Так, швейцарці винайшли так званий швейцарський замок - розстановку 1-3-2-4, італійці - знамените каттеначо 1-3-3-3 або 1-3-4-2. Угорці, які були напрочуд сильні у 50-і роки, вперше використовували систему 4-2-4. Бразильці, незабаром перехопили в угорців лідерство у світовому футболі, теж грали за схемою 4-2-4, а також 4-3-3. Потім з'явилася схема 4-4-2.

Якими б різними були всі ці системи, їх об'єднувало одне - всі вони так чи інакше жорстко визначали позиції гравців на полі і чітко окреслювали зони їх ігрових дій. Хаос і штовханина змінилися впорядкованістю. Звичайно, імпровізація залишалася, адже як же без неї в футболі, але тепер вона була можлива для кожного гравця тільки в певних рамках. Ігрові амплуа кожного футболіста тепер визначалися саме його місцем в заданому способі розстановки, і настав час вузьких фахівців.

Треба визнати, всі ці системи, кожна з них, були кроком вперед у розвитку тактики футболу для свого часу. Саме їх поява була знаковою – народилося і закріпилося поняття організація гри. Але, пішовши шляхом обмеження зон дій гравців, жорсткого визначення їх ігрового амплуа, ці системи досить швидко вичерпали свій позитивний заряд. Наприклад, уже 60-ті роки у футболі, крім усього іншого, запам'яталися ще й нескінченними дуелями: центральний захисник грав проти центрального нападника, лівий захисник - проти правого крайнього нападника і т.д. У кожного польового гравця був свій візаві, і це все поступово перетворювалося на дежавю.

Наприклад, я був правим крайнім нападаючим. Моє амплуа передбачало гру на правому фланзі нашої атаки. А саме обіграш захисника, прохід флангом, доставку м'яча з флангу в штрафну, або інше гостре продовження. Але знову ж таки тільки з мого флангу: увійти, пробити, відгукнутися на навісну передачу, боротися в повітрі при подачі кутового, і, мабуть, все. Це, звичайно, не означало, що я був звільнений від оборонних дій. Але фактично я міг їх здійснювати тільки якщо суперник володів м'ячем у вузькій зоні моєї відповідальності – тоді я і вступав в боротьбу за м'яч, або перешкоджав супернику вільно продовжити атаку. При цьому, якщо гравець суперника з м'ячем виходив з моєї зони, я його вже не переслідував.

Кожного разу, виходячи на поле, я знав, який захисник гратиме проти мене. Було кілька досвідчених захисників в кращих командах, пройти яких мені було непросто. В основному ж справлявся, використовував дриблінг і швидкість. Але так чи інакше це завжди була дуель, адже велика частина ігрових епізодів – боротьба проти саме цього захисника. І так від гри до гри.

Зміна усталених систем відбувалася головним чином за рахунок розширення ігрових амплуа, поступово і обережно. Наприклад, наш відомий тренер, Віктор Маслов, який очолив Динамо в 1964 і відразу привів нас до перемоги в розіграші кубка СРСР, був прихильником жорсткої ігрової дисципліни за системою 4-3-3. При цьому він розумів, що зони дії гравців повинні бути істотно розширені. Наявність таких вузьких фахівців, як, наприклад, правий крайній Базилевич, лівий крайній Лобановський, центрфорвард Канєвський, його не влаштовувала. Ми і самі розуміли необхідність перебудови нашої тактики, і з задоволенням використовували б наші вміння в руслі нових вимог. Однак Маслов, дотримувався вкрай авторитарного стилю, на жаль, навіть і не спробував знайти з нами спільну мову, що і послужило причиною того, що ми з Лобановським передчасно пішли з Динамо у самому розквіті наших футбольних років.

Тотальний футбол і Система

Черговий виток спіралі розвитку організації гри стався не одразу; паростки нових методів почали пробиватися десь з середини 60-х. Йшло поступове накопичення змін. Головним змістом цих змін було повільне, але неухильне розширення ігрових амплуа футболістів, а також все більш очевидний пріоритет колективних дій над індивідуальними. А 70-ті роки стали в цьому відношенні переломними, і організація гри стала принципово іншою. Дії гравців на полі відтоді стали настільки відрізнятися від усього того, що робилося раніше, що з’явилася потреба у абсолютно нових методах тренування. Ця революція у футболі назавжди змінила його образ. Тоді і з'явився гарний епітет – тотальний футбол.

Треба відразу сказати - в тотальний футбол тоді, в середині 70-х, грали далеко не всі. Більше того, в нього грали одиниці. Але що це були за одиниці! Аякс з Йоханом Кройфом, Неескенсом, Кролем під керівництвом Штефана Ковача, Баварія з Беккенбауером, Мюлерром, Щварцінбеком, яку тренував Удо Латтек та згодом Дитмар Крамер. Збірна ФРН Гельмута Шона і Голландії – Рінуса Міхелса, київське Динамо і збірна СРСР Лобановського і Базилевича. Може бути, ще можна віднести до цієї когорти і Казімєжа Гурського зі збірною Польщі. Ось, мабуть, і все. Цікаво, що ці окремі команди та їхні тренери практично одночасно в різних країнах, працюючи незалежно один від одного, перейшли до використання принципово нових підходів до організації гри. Творчого спілкування, обміну ідеями між ними не було. Лише ми з Валерієм Васильовичем, працюючи разом, мали таку щасливу можливість.

Втім, навіть невеликого числа команд, які почали застосовувати нові принципи організації гри, виявилося достатньо, щоби футбольний світ відчув настання нової епохи. Справа навіть не в тому, що, коли і у кого вигравали ці команди і тренери. І навіть не в тому, наскільки чудовими були їх гравці. А у тому, як вони грали, що вони разом робили на полі, як була організована їхня гра. Різниця з епохою схем і дуелей була настільки разючою, що не помітити її було просто неможливо.

Помітили, звичайно, всі. Але, як буває у таких випадках, мало хто розібрався, що ж, власне, сталося. Навіть у середовищі професіоналів було недостатньо розуміння. Як і в інших подібних ситуаціях, часто можна було спостерігати просту реакцію у вигляді звичайної людської заздрості. А на ній завжди замішано прагнення применшити значення будь-якого, навіть самого серйозного досягнення конкурентів. Більш складний рефлекс – наслідувальний. Побачивши картинку, багато хто прагнув робити те ж саме, копіюючи в міру свого розуміння і сил окремі тактичні нововведення.

Однак для того, щоб команда грала у по-справжньому тотальний футбол, її треба відповідним чином підготувати, підпорядкувавши цій меті весь навчально-тренувальний процес. А якщо просто показати гравцям відеозапис і сказати їм: тепер у футбол грати треба (модно, ви повинні – вибрати потрібне) саме так, вони все одно не зможуть цього зробити. І не тільки тому, що навичка такої гри – складна і суто командна, і відпрацьовується на тренуваннях тривалий час. А ще й тому, що без відповідної фізичної, або, як правильніше казати, функціональної, підготовки, у повному обсязі цього не зможе зробити взагалі ніхто.

Саме тому ми і говоримо про Систему. Ми не тільки організували гру по-новому, не тільки знайшли шлях надійного втілення у командних діях нових принципів організації гри, але ще і підкріпили все це відповідною та необхідною функціональною підготовкою гравців. Епоха тотального футболу ознаменувався тим, що були розроблені і успішно застосовані нові принципи організації гри і підготовки футболістів. Що і було зроблено практично одночасно і незалежно один від одного в кількох європейських клубах і національних збірних, в тому числі і у нас у київському Динамо.

Ці принципи завжди приносили свої переможні плоди, там і тоді, де і коли їх вдавалося реалізувати. І чим повніше був обсяг реалізації, тим вагомішим був результат. Але навіть тоді, коли вдавалося застосувати ці принципи лише частково, то і тоді, нехай фрагментарно, але результат все одно було видно неозброєним оком.

Справедливо і зворотнє – будь-яка команда, яка використовувала ці принципи, але через ряд причин відходила від них, з неминучістю опускалася за рівнем своєї гри як мінімум на один щабель нижче. І тоді вона, яка ще недавно була однією з великих команд світу, ставала просто однією з багатьох. Такою же командою, а в гіршому випадку, навіть і класом нижче тих, хто в середині 70-х, задерши голову, спостерігав високий і недосяжний для себе політ голландців, прозваних тоді летючими – до речі, справедливо і влучно. Голландців, німців і українців. За підсумками виступів київського Динамо в 1975 р було визнано найкращою спортивною командою світу, а Лобановський і Базилевич – кращими тренерами світу.

Мій читач живе в епоху масової культури і масового виробництва. Він став свідком постійного створення і тиражування нововведень. Але нехай не бентежить його настільки помітна нечисленність команд, які грали в цей абсолютно новий, тотальний футбол. Адже ми вже потроху починаємо усвідомлювати обмеженість мислення епохи масового тиражу. Вже розуміємо, що оцінювати нововведення у відповідності до того, наскільки швидко і масово вони тиражуються, значить не розуміти їх справжньої суті, ефективності і впливу. Провівши історичну паралель, подивимося, наприклад, на італійське Відродження: адже саме ключовий момент запуску нової епохи – завжди доля одиниць. А епігони вже не беруться до уваги.

Я ні в якому разі не порівнюю тут нас, тренерів тотальних команд, з особистостями масштабу Леонардо, Мікеланджело або Рафаеля. Але наші команди, їхню гру і вплив на настання нової епохи в футболі – так. І маю на це повне право. Бо, не зважаючи на те, що нас, адептів тотального футболу, було мало, вплив, який справив цей футбол на подальший перебіг подій і розвиток футболу, виявився дуже сильним. І відчувається цей вплив і донині. Винахід Системи у футболі ще можна порівняти із винаходом, а вірніше, початком використання пороху у військовій справі – зміни були кардинальні і відбулися назавжди, траєкторія розвитку визначена надовго. І зверніть увагу, що сам рецепт пороху, до речі, теж мало змінився.

Задумуючи цю книгу, я хотів розповісти, що таке Система, з яких думок вона склалася і виросла, як працювала і працює. Але незабаром я зрозумів, що треба торкатися більш широкого кола питань. Адже, кажучи про виникнення і становлення Системи, я розповідаю, яким був тоді футбол. Розважаючи над тим, як вона сьогодні працює – якщо працює – описую, яким він став. А коли ділюся своїм баченням перспектив використання Системи – припускаю, яким стане світ футболу у доступному для огляду майбутньому. Тому що народившись одного разу, нова організація гри стала долею футболу – незалежно від того, чи подобається це критикам і опонентам, чи знають про це вболівальники, і чи використовують її ті чи інші професійні команди. У цьому об'єктивна логіка процесу розвитку найпопулярнішою на планеті гри.

Іноді можна чути, що, мовляв, епоха тотального футболу пройшла так само швидко, як і почалася, і що тепер футбол змінився, став іншим; і що потрібні нові ідеї і підходи, а не застарілі схеми гри; і багато іншої подібної нісенітниці. Звичайно, вмикаємо телевізор і бачимо – футбол змінився, адже у гравців зараз принципово інші моделі футболок і трусів. Та й, наприклад, збірних багатьох країн на футбольній карті світу вже немає у зв'язку, так би мовити, з відсутністю цих країн на карті світу політичній.

Але, зрозуміло, всі ці чисто зовнішні атрибути не мають ніякого відношення до основоположних принципів організації гри. А адже саме реалізація цих принципів на практиці і є ні що інше, як тотальний футбол. І немає ніякої різниці, використовувати цей термін або інший. Також в принципі абсолютно неважливо, хто, де і коли вперше сформулював і застосував на практиці ці принципи. Головне те, що вони вірні.

Давайте розберемося, що ж це за чарівні принципи. Що являє собою наша Система підготовки футболістів і організації гри. Поміркуємо, які саме ідеї та підходи так різко змінили футбол. Побачимо, як ці ідеї виникли і розвинулися. Розглянемо деякі основні особливості нової організації гри. І порівняємо це все з тим, що сьогодні роблять наші команди на полі. Замислимося, ким ми були і ким стали в світі футболу. І, нарешті, що ж нам тепер потрібно робити.

Наш шлях до Системи

Чому ми грали у футбол

Феномен покоління футболістів, які виросли у дворах післявоєнних міст – особливий і загалом малодосліджений, незважаючи на наявність досить великого фактажу. Ці гравці, яким судилося стати улюбленцями вболівальників 50-х – 60-х років, у професійному відношенні нічим не поступалися своїм тодішнім колегам з інших країн. Особливо з точки зору індивідуальної виконавської майстерності. Про таке положення прав сьогодні можни лише мріяти, хоча, здавалося б, ситуація для цього була тоді не дуже спрятливою.

Війна, евакуація або окупація, нестача харчування та взагалі самого необхідного – все це погано позначається передусім на малих дітях. Серйозних проблем зі здоров’ям не вдалося уникнути і мені. І післявоєнні роки теж були дуже важкими. Але напівголодні, погано вдягнені, без відповідного взуття, м’ячів та майданчиків, хлопці шкільного віку, серед яких був і я, все одно грали у футбол стільки, скільки могли, і там, де тільки могли.

Деякі з нас, у тому числі і я, ще й додатково займалися самостійно, відпрацьовуючи ведення, удари, жонглювання, придумуючи собі різні вправи, щоб краще освоїти мистецтво володіння м’ячем.

Оцей стихійний дворовий футбол дав нам те, чого сьогодні не вистачає багатьом нашим гравцям. А саме – кількість дотиків до м’ячу у дитячо-юнацькому віці, яка, власне, і є основою футбольної кваліфікації. Тренери ж дитячих та юнацьких команд отримали від дворового футболу щирокий вибір тих хлопців, з ким вже далі працювати.

Ми ще поговоримо про основи підготовки футболістів саме цього віку, і про важливі уроки дворового футболу. Зараз відзначимо лише, що тоді любов до футболу переважила всі складнощі, труднощі та обмеження.

Можна скільки завгодно говорити про те, що життя зараз зовсім інше, і що сучасним хлопчакам є чим займатися, і що футбол для них не є тою єдиною розвагою і розрадою, якой він був у повоєнні роки, і що зараз багато інших подразників, та про інші фактори, причини та передумови. Але любов здатна подолати всі несприятливі обставини – і якщо любов до футболу мого покоління молодих гравців переважила всі тодішні негаразди, то й теперішні гаразди вона теж переважить. Навіть нехай менше сьогодні грають у футбол – любов до нього нікуди не ділася. Треба лише дати їй можливість реалізуватися у теперішніх умовах.

Але на самій лише любові до футболу, хоч вона і є абсолютно необхідною для успіху, все одно не виростиш професіонала. Потрібна була тверда, усвідомлена рішучість стати справжнім футболістом. І вона була. Тому що для людей, які у повоєнні роки вирішували пов'язати своє життя зі спортом, це була реальна можливість, одна з небагатьох, вирватися зі злиднів та убогості життя.

Сучасному читачеві треба трохи детальніше пояснити цю мотивацію. Мої батьки, справжні українські інтелігенти, жили бідно. Батько, Петро Дмитрович, був головним інженером Київського міськжитлоуправління. Заслужена людина, фронтовик. Відповідальна робота. І в нього було три костюми. Один повсякденний, у ньому – кожен день на роботу. Другий – практично такий же, але для особливих випадків, вважався вихідним, і висів на вішалці, на гвіздку, прикритий газетами. Третій був літній.

Моя мати, Віра Іванівна, теж заслужена людина, кандидат наук, викладач Київського університету, мала не найкращий, якщо можна так сказати, гардероб. Я, як і мої ровісники, взагалі носив невідомо що. Особливо запам'яталися парусинові туфлі, яким доводилося перед виходом надавати біліший колір за допомогою нанесення на них зубного порошку. І особоливих шансів покращити своє матеріальне становище не було.

Тому коли мені вже вдалося розпочати свою професійну футбольну кар’єру, і принести додому перші невеликі гроші, яким здивувалася родина, я зрозумів, що вибір був зроблений правильно.

Хоча послаблень через футбол ніхто не давав: треба було не просто вчитися, а вчитися добре. Вимоги були високі, оцінки були хороші та відмінні, хоч і давалися непросто, і часу бракувало на все. В тому числі і на заняття образотворчим мистецтвом, якому ми із сестрою теж намагалися приділити потрібну увагу. І хоча поступово професійна футбольна кар’єра забирала все більше часу, я вважаю, що футболісту все одно дуже корисно цікавитися культурою і мистецтвом, і бути різноплановою особистітю – скільки б сил, часу і уваги не потребувала б твоя основна професія.

Думки, які не давали спокою

Поки людина зайнята якоюсь конкретною сравою, на жаль, залишається мало можливостей задуматися над змістом основного процесу. Особливо якщо працюєш у команді. Звичайно, будь-які думки приходять – чи добре я сьогодні попрацював, правильно чи ні діяли мої колеги, як впоратися з черговою проблемою. Але ці думки зазвичай не виходять за межі кола завдань теперішнього часу або найближчого майбутнього.

Іноді, звичайно, замислюєшся – а як же довести улюблену справу до досконалості. І зовсім уже рідко закрадається крамольна думка – а раптом ми щось принципово робимо не так. Втім, тих, хто прагне досконалості, часто не люблять і не розуміють, особливо їх безпосередні керівники. Це справедливо